Перинатальна психологія плода і новонародженого.

У1998 році Регіональне Європейське бюро ВООЗ розробило концепцію «Здоров'я для всіх в XXI—ому столітга Першим пунктом цієї концепції є — забезпечення ефективної перинатальної допомоги, а саме:

•   визначення ризику вагітності;

•   фізіологічне ведення пологів з мінімальним втручанням;

•   присутність близької (рідної) людини під час пологів;

•   ранній контакт матері та новонародженого;

•   грудне вигодовування дитини;

•   спільне перебування матері та дитини.

Перинатальний період становить всього 0,5—0,6% від загальної тривалості життя людини, але саме протя гом перинатального періоду формується фізичне та психоемоційне здоров'я людини в наступні роки жити.

Смертність протягом перинатального періоду перевищує цей показник у перші 30—40 років життя.

Складові частини перинатального періоду:

•   антенатальний (пізній фетальний) період — 24-40 тижнів гестації;

•   інтранатальний період — проходження через пологові шляхи;

•   ранній неонатальний період — перші 7 днів або 168 годин життя.

Складові частини перинатальної психології: антенатальний період:

•   підготовка молоді та людей репродуктивного віку до створення сім'ї, свідомого ставлення до народ ження дитини — преконцепційний період, підготовка сімейної пари до спілкування з дитиною протя гом її внутрішньоутробного розвитку;

•   підготовка вагітних до пологів, народження дитини, спільного перебування з дитиною в пологовом будинку;

•   психологічна підготовка вагітної жінки до грудного вигодовування немовляти;

•   обізнаність жінок щодо переваг грудного вигодовування для здоров'я дитини та її власного стану здоров'я Інтранатальний період:

•   фізіологічне ведення пологів з мінімальним втручанням;

•   сімейні пологи — присутність на пологах рідної людини зменшення пологового стресу для матері, пля да та новонародженого.

Ранній неонатальний період:

•   ставлення до новонародженої дитини як до особистості, що має свої права. Саме ранній неонатальни період (особливо перша година життя) визначає психоемоційний розвиток та формування особистосі дитини в подальшому.

Ставлення до новонародженого як до особистості реалізується шляхом:

•   викладання дитини на живіт матері відразу після народження;

•   раннього прикладання дитини до грудей матері в перші 30 хвилин;

•   контакту «шкіра до шкіри» протягом 60 хвилин;

•   спільному перебуванню з матір'ю з моменту народження;

•   виключно грудного вигодовування протягом перших 5—6 місяців життя.

Протягом останніх років як у нашій країні, так і за кордоном, відмічається підвищений інтерес до про! блем перинатології. Насамперед це пов'язано з необхідністю пошуку способів припинення тенденції рої ту кількості новонароджених та дітей раннього віку з нервово-психічними розладами.

Причин цього явища багато:

•  несприятливий вплив факторів навколишнього середовища на стан здоров'я молоді репродуктивного віку - погіршення екології, імунітету;

•  підвищення питомої ваги вагітних з високим перинатальним ризиком;

•  збільшення кількості передчасних пологів на фоні важкої екстрагенітальної та акушерської патології;

•   розвиток неонатології, що дало змогу зменшити рівень смертності дітей з перинатальною патологією в минулому несумісною з життям;

•  підвищення рівня виживання передчасно народжених дітей завдяки заходам інтенсивної терапії;

•  незадовільна психопрофілактична підготовка вагітних;

•   необгрунтоване втручання в пологах, помилки при пологах;

•  розлучення матері та дитини після пологів;

•  штучне вигодовування немовлят;

•  зростання числа вагітних — одиначок, хворих на алкоголізм і наркоманію, вагітних — підлітків — соціальні проблеми суспільства.


Перинатальний період виділяють як окремий період життя людини.


За даними ряду авторів, зокрема St. Grof вважає, що те, що відображає перинатальний рівень безсвідомого переживання смерті і відродження проявляються у чотирьох типових паттернах або констеляціях. Для теорії і практики виявились досить корисними існування гіпотетичних динамічних матриць, які керують процесами, що відносяться до перинатального рівня безсвідомого. Їх називають базовими перинатальними матрицями (БПМ).

•  Біологічною основою першої перинатальної матриці (БП М—1 )є досвід первинної симбіотичної єдності плода і матері в періоді ідеального внутрішньоматкового існування.

•  Емпіричний паттерн другої перинатальної матриці (БПМ—2) відноситься до початку біологічного народження (початок пологів), до його першої клінічної стадії. При повному розгортанні цієї стадії плід періодично стискається м'язами матки, але шийка матки ще закрита, виходу немає. St. Grof вважає, що дитина відчуває при цьому нездоланне почуття зростаючої тривоги, яка пов'язана із смертельною небезпекою, і визначити джерело небезпеки неможливо.

•  Третя перинатальна матриця (БПМ—3) відображає другу клінічну стадію біологічних пологів. На цій стадії скорочення матки продовжуються, але на відміну від попередньої стадії шийка матки вже відкрита. Це дозволяє плоду постійно просуватись по пологовому каналу. Це супроводжується значним  механічним стисканням, задухою, часто безпосереднім контактом з такими біологічними середовищами як кров, сеча, слиз, кал. Все це відбувається у контексті відчайдушної боротьби за виживання. Ситуація при цьому не здається безнадійною, а її учасник не безпорадний. Він бере активну участь у тому, що відбувається, відчуває, що ці страждання мають певну направленість і мету.

•   Четверта перинатальна матриця (БПМ—4) пов'язана із заключною стадією пологів, з безпосереднім народженням дитини. St. Grof вважає, що акт народження — це звільнення і, в той же час, відмова від минулого. Тому на межі звільнення дитина відчуває наближення грандіозної катастрофи. Однак радість свободи поєднується з тривогою:  після внутрішньоутробної темряви дитина вперше зустрічається з яскравим світлом, відрізання пуповини припиняє тілесний зв'язок з матір'ю, і дитина стає анатомічно незалежною. Отримана в процесі пологів фізична і психологічна травма, яка пов'язана із загрозою для життя, з різкими змінами умов існування, визначає наступний розвиток дитини.

Інтенсивність і наслідки пологового стресу можна звести до мінімуму. Для цього необхідно:

•  правильно провести підготовку до пологів;

•   фізіологічне ведення пологів з мінімальними акушерським і медикаментозним втручаннями;

•  відсутність яскравого світла та приглушеність розмов в пологовій кімнаті;

•  здійснення раннього контакту матері та новонародженого при викладанні його на живіт матері відразу після народження;

•   прикладання дитини до грудей матері протягом перших ЗО хвилин після народження;

•  контакт «шкіра до шкіри» протягом першого—другого часу життя;

•  постійний контакт з матір'ю — спільне перебування в пологовому будинку, виключно грудне вигодовування;

•   психологічна підтримка з боку медичного персоналу, сім'ї, суспільства.

Після пологів починається процес адаптації дитини до нових умов. Якщо в пологах дитина отримує гостру психологічну травму, то при неправильному відношенні до неї в постнатальному періоді немовля може попасти в хронічну психотравмуючу ситуацію. Внаслідок цього можливі порушення процесу адаптації! відхилення і затримка психомоторного розвитку.

Однією з найбільш поширених і грубих помилок є нерозуміння того, що «середовище дитини є його мати».

Лише в системі «мати — дитина» запускається процес, названий Е. Fromm «індивідуалізацією», яким приводить до розвитку самосвідомості. У 1941 році Е. Fromm писав: «Відносно швидкий перехід від внут-| рішньоутробного до самостійного існування, обрив пуповини означає початок незалежності дитини віЛ тіла матері. Але цю незалежність можна розуміти лише в грубому розумінні розділення двох тіл. У функ-І ціональному змісті новонароджений залишається частиною тіла матері. Вона його годує, доглядає за ним, оберігає його. Поступово дитина приходить до усвідомлення того, що його мати та інші об'єкти - це дещо окреме від нього. Одним з факторів цього процесу є психічний та загальний фізичний розвиток дитини, її здатність розумового сприйняття навколишнього світу».

Достовірно відомо, що людина належить до числа тих, які народжуються незрілими, причому давно! встановлена морфологічна і функціональна незрілість багатьох органів і систем при народженні, особли-І во нервової системи.

Протягом тривалого часу існувало переконання, що новонароджена дитина не здатна до пізнавальний процесів, і дослідження поведінкових реакцій новонароджених дітей були нечисленними. Своєрідним по-І штовхом у розвитку цього направлення стали роботи етолога Конрада Лоренца, який висунув у 1935 році теорію імпринтингу — закарбування в пам'яті новонародженого подій, які є важливим стимулом для ньо« го, в тому числі і матері. Одним із найважливіших результатів імпринтигу є формування тривалого зв'язку з матір'ю, тобто запам'ятовування об'єкта і виникнення стійких взаємовідносин з ним, причому відбуі вається це у певний період, який носить назву критичного або сенситивного.

Новонароджена дитина нормально бачить, чує, розрізняє кольори, здатна фіксувати погляд на 10—15 СІ кунд і повертати голову за об'єктом. Новонароджені диференціюють основні смакові відчуття і прекрасні сигналізують мімікою на гірке, кисле і солоне, позитивно відносяться до солодкого. Новонароджені реагуі ють на різноманітні запахи, реагуючи на них поворотом голови, зміною частоти серцебиття і рівнем рухової активності.

Почуття відчуття розвивається ще у фетальному періоді, коли плід перебуває у комфортних умовах тепла материнського тіла. Загальновідома заспокійлива дія на дитину, коли її беруть на руки, обіймають, приї тискають до себе. Ще внутрішньоутробно дитина чує і після народження може впізнавати голос матерії ймовірно, батька. Після народження у немовляти відбувається додатковий викид катехоламінів, якийи 2—3 рази перевищує такий під час пологів. Ця ситуація відіграє важливу роль під час адаптації новонародженої дитини: збільшення кровообігу через легені, всмоктування легеневої рідини, миттєвої мобілізащ енергетичних запасів із депо і т. д. Крім того, є дані про те, що в перші 40—60 хвилин життя новонароджеі на дитини не спить, а знаходиться у так званому «стані спокійної настороженості», а після цього діти приблизно 90% часу сплять і лише 10% — перебувають у стані активного неспання.

Саме «спокійна настороженість» здатна забезпечити сприятливу можливість для встановлення контакщ з матір'ю «очі в очі» — надзвичайно важливу для взаємозв'язку матері і дитини. Отже:

•   на момент народження дитина має достатньо розвинутий сенсорний апарат для сприйняті· зовнішнього світу;

•   новонароджена дитина добре чує (протягом внутрішньоутробного розвитку дитина починає чути! 22—24 тижнів гестації);

•   новонароджена дитини здатна пізнавати світ;

•   новонароджена дитина має потребу в спілкуванні з мамою;

•   перша година життя дитини є  найбільш важливим періодом для процесу імпринтингу, крім того £ І тільки для новонародженого, але і для матері.

Дії матері, які впливають на дитину.

•   Дотик. Майже всі дослідники, які вивчали поведінку матерів при першому контакті з їх немовлятам [ відмічають однакові дії, які направлені на дотик до своєї дитини, прогладжування, обійми, обмацував ня, причому мати робить це кінчиками пальців, а потім всією долонею, починаючи з кінцівок дитинщ переходячи до тулуба і обличчя.

•   Контакт «очі в очі».  Переважна більшість матерів має нестримне бажання заглянути в очі своїй дитиМ 73% з них просять свого малюка «відкрити очки». Ряд дослідників вважають, що кожна мати мрі співставити образ, створений в її уяві під час вагітності з тим, який є насправді.

•  Голос матері. Відмічено, що матері розмовляють зі своїми дітьми підкреслено високим голосом, моментально переходячи на звичайну мову при спілкуванні з оточуючими. Дослідження цього феномена показало що те, що мати робить інстинктивно, орієнтуючись на відповідь дитини, має під собою фізіологічну основу - система акустичного сприйняття новонародженого найбільш чутлива до високих тонів.

•  Імітація дитиною рухів губ і голосу матері при спілкуванні матері та дитини — це має надзвичайно важливе значення для становлення мови дитини як засобу спілкування та контакту з оточуючими людьми, розвиток та становлення мови є важливим фактором формування особистості, контакту з іншими людьми, адаптації в складних соціальних умовах.

•  Навчання. Людське спілкування включає в себе не тільки звук, але і рухи. Ритм танцю — малюнок розмови. Новонароджена дитина, як виявилось, теж рухається у ритмі розмови дорослих. Якщо той, що говорить, робить паузу, переводячи дихання, чи акцентуючи якийсь склад, немовля майже непомітно піднімає брови, піднімає чи опускає руку або ногу.

Проведені дослідження доводять, що жива розмова дуже ефективна для тренування рухів дитини. Ніякі інші, навіть спеціально змодельовані звуки не викликають такої відповідної реакції, як звичайна ритмічна розмова. Особливо це відноситься до різних мовних культур (зокрема, тестувались англійська та китайська мови).

Інакше кажучи, якщо новонароджений з самого початку рухається у певному конкретному ритмі, заданому розмовною структурою його культури, він вже бере участь у комплексному соціально—біологічному процесі навчання, відтворюючи рухами мільйони повторів лінгвістичних форм, задовго до того, коли він буде їх вживати у розмові. Саме мати — перша, хто дає дитині цю практику.

Мати - синхронізатор біологічних ритмів. Поки дитина перебуває в утробі, багато її дій та ритмів співзвучні з такими у матері. Це відбувається завдяки численним ритмічним впливам матері — сну та періоду неспання, циркадному ритму її гормонів, звичному розкладу дня, регулярному биттю її серця. Момент народження порушує звичний перебіг цих ритмів у новонародженого, приводить його системи у стан розбалансування, тому дитина повинна реорганізувати свою біоритмологію і поведінку, щоб відповідати позаутробному оточенню. Саме мати своїм щоденним доглядом допомагає дитині подолати цей стрес. Дослідники порівнюють роль матері в цьому процесі з діями магніту на упорядкування залізних стружок на папері.

•   Запах матері. За даними американських дослідників новонароджений до 6-го дня життя розрізняє запах молока своєї матері. Численні вчені вважають, що ольфакторна система має дуже важливе значення у формуванні прив'язаності до матері.

•   Тепло матері. Загальновідома заспокійлива дія тепла на живі істоти. Новонароджена дитина не є винятком з цього правила. При цьому добре відомо, що через свої особливості дитина може швидко охолоджуватись, причому втрата тепла відбувається в основному за рахунок конвекції. Тому для зігрівання новонародженої дитини використовуються, в першу чергу, променисті джерела світла.


Але що цікаво, викладена на груди матері ретельно обтерта дитина практично не охолоджується, не дивлячись на відсутність зігріваючої лампи.

Для пояснення цього феномену необхідно пригадати, що під дією контакту, «skin to skin», і, особливо, наступл ного годування грудьми за рахунок виділення у матері окситоцину і вазоактивного інтестінального пептиду, відбувається локальне розширення судин шкіри грудей і місцеве підвищення їх температури. Врешті-решт, но-\ вонароджений оточений енергетичною «хмаринкою» материнського тепла.


Дослідники помітили, що мати, спілкуючись з новонародженим, навіть не годуючи його, чітко тримає дис-| танцію між своїм обличчям і обличчям дитини, яка складає, приблизно, 22,5 см. Очевидно, це вона робить інстинктивно, орієнтуючись на реакцію дитини. На сьогоднішній час достовірно відомо, що ця відстань оптимальна не тільки для зорового і нюхового сприйняття, але і для відчуття тепла материнського тіла.

Дії дитини, які впливають на матір.

•   Контакт «очі в очі». Зорова система є однією з найпотужніших складових, які забезпечують зв'язок ма-І тері і дитини. Це особливо підкреслюється в роботах, які детально описують труднощі, з якими зустрічаються матері сліпих новонароджених при встановленні контакту з ними. Такі матері, які не отримують погляду дитини у відповідь, відчувають розгубленість, відчуженість від власної дитини до тші пір, поки не знайдуть інших шляхів взаємодії.

•   Крик дитини. Крик дитини теж надзвичайно важливий для матері. Відомо, що мати здатна розрізня-І ти крик власної дитини відразу після пологів. Достовірно відомо, що крик голодної дитини збільшує у матері кровообіг в грудних залозах і, навіть, мимовільне виділення молока.

•   Викид гормонів. Своїми діями дитина ініціює викид гормонів у матері. Як крик голодної дитини, тая і просте лизання материнського соска, не кажучи вже про смоктання грудей, викликає виділення окситоцину, що приводить до скорочення міоепітеліальних клітин молочної залози і виділенню молока.

Крім того, окситоцин сприяє скороченню матки, що є чудовою профілактикою кровотеч у післяполого-І вому періоді. Тому окситоцин ще називають гормоном прив'язаності. Слід зазначити, що у дітей при смок-| танні за рахунок подразнення нервових закінчень ротової порожнини відбувається збудження блукаючого! нерва і відповідне виділення гастроінтестінальних гормонів. Як відомо, смоктання заспокоює дитину, ро-І бить її сонливою.

Дослідження показали, що чим молодші діти по днях життя, тим вище у них рівень холецистокінінуї після годування, і вони прекрасно засинають, не дивлячись на малий об'єм їжі в період становлення лак-І тації у матері.

Крім окситоцину у відповідь на смоктання дитиною грудей, у матері підвищується в крові рівень пролакти-| ну, який забезпечує продукцію молока. Цей гормон вважається гормоном любові, який сприяє виникнення батьківської поведінки. Очевидно, це означає, що різке підвищення цих гормонів у крові матері підвищує щ прив'язаність до дитини, якщо це відповідає дійсності, то продукція цих гормонів, індукована самою дитиною є ефективним біологічним механізмом, який служить для забезпечення виживання новонародженого.

Зазначені взаємовідносини матері та новонародженої дитини склалися в процесі еволюції і є складовими частинами забезпечення виживання людства.

•   Запах дитини. Безумовно, запах дитини впливає на матір, тим більше, що експерименти показали, що вже на 3—4-й день після пологів більшість матерів пізнають запах власної дитини.

•   Навчання. Під дією людської мови новонароджена дитина починає робити певні ритмічні рухи. Колі мати це відчуває, вона отримує великий стимул (проти якого вона не може встояти) до повторений своїх дій знову і знову, тобто, кажучи іншими словами, відбувається навчання (стимульоване реакціє™ дитини) діями матері, які направлені на психічний розвиток дитини.

Цілком очевидно, що процес утворення взаємозв'язків між матір'ю та дитиною відбувається синхронно, з участю всіх сенсорних систем матері і малюка, і дуже залежить від обопільних реакцій зворотного зв'язку.

• Сповивання дітей. Обгрунтування цієї традиції, яка бере початок ще з до біблійних часів, було переконання, що сповита дитини більш спокійна і менше переохолоджується. Безперечно, це твердження має право на існування, але не можна не зазначити негативні моменти сповивання, особливо тугого, це:

a)   примусове позбавлення дитини вільних рухів веде, можливо, до проблем становлення мовної функції;

b)   позбавлення дитини тактильної стимуляції, тобто виключення одного із сенсорних каналів, впливає на формування прив'язаності;

c)   зростання ризику розвитку респіраторних інфекцій. За даними ряду досліджень (Туреччина, 2000 р.) у дітей, яких туго сповивали в перші 3 місяці життя, ризик розвитку пневмонії вищий у 4 рази, ніж у дітей без сповивання;

d)  зростання ризику дисплазії кульшових суглобів. Існує значна кореляція між тугим повиванням дітей з розгинанням і аддукцією ніг та дисплазією кульшових суглобів;

є)  зростання ризику «синдрому раптової смерті».

Цей розділ показує, що не дивлячись на численні дослідження проблем розвитку психічних функцій дитини, вплив взаємовідносин матері і дитини недостатньо вивчений. Таким чином, роботи у цьому напрямку слід вважати перспективними, і вони повинні тривати.


Дослідженнями вчених на молекулярному рівні був доведений вплив навколишнього середовища на процеси мор-фогенезу мозку.


Отже, ранній контакт матері та дитини, прикладання дитини до грудей матері в перші 30 хвилин життя, контакт «шкіра до шкіри» має морфогенетичне значення як головне джерело інформації для немовляти про оточуючий світ, а також як фактор, який знімає пологовий стрес для новонародженого, покращує адаптаційно—компенсаторні фізіологічні реакції організму дитини.

Раннє прикладання дитини до грудей матері, контакт «шкіра до шкіри», грудне вигодовування є важливими елементами фізіологічної абілітації новонароджених, яка сприяє оптимальному психоемоційному розвитку дитини, становленню особистості.

Психологічні аспекти підготовки вагітних до пологів і грудного вигодовування.

Впровадження сучасного ведення лактації і грудного вигодовування обов'язково супроводжується виникненням і потребою вирішення цілої низки психологічних проблем, які є значною перешкодою для реалізації можливості жінки в якості матері, що годує грудьми. Розповсюдженість грудного вигодовування в Україні ускладнена тим, що жінка дуже часто має незадовільний соціальний, побутовий і матеріальний стан. Внаслідок такої невлаштованості і невпевненості в майбутньому у багатьох з них виникає психологічний дискомфорт. Дуже часто грудне вигодовування не підтримують родичі жінки, які вважають, що вигодовування з пляшки значно простіше, усуває цілу низку труднощів і не гірше за природне вигодовування.

Саме тому для успішної реалізації програми підтримки грудного вигодовування потрібне залучення до участі в ній спеціалістів—психологів і психологів—перинатологів.

Для успішних пологів і наступного грудного вигодовування дуже важливою є попередня підготовка жінки ще під час вагітності, яка насамперед спрямована на психологічну адаптацію до цих процесів.

Необхідною є також обізнаність матерів, психокорекція, звільнення від комплексу страху перед пологами, формування домінанти на грудне вигодовування, а також підготовка родичів майбутньої матері до ідеї тривалого грудного вигодовування.

Під час підготовки вагітних до пологів і грудного вигодовування головним завданням психолога — пе-ринатолога є пояснення матері, що її майбутня дитина здатна до емоційних переживань і володіє розвиненими органами почуттів. Це допомагає жінці створити оптимальні умови для розвитку утробного плода, запобігти його стресам. Другим, не менш важливим завданням, є впевнити жінку в тому, що вагітність, пологи і грудне вигодовування — це фізіологічна норма, реалізація якої необхідна як для жіночого здоров'я, так і для здоров'я дитини. При повторних пологах для жінки важливу роль відіграє досвід попередніх пологів, грудного вигодовування та догляду за своєю дитиною. Цей досвід зовсім не завжди є позитивним. Саме тому необхідним елементом підготовки до пологів повинна бути психокорекція, тобто переробка негативного досвіду вагітної. Важливим елементом підготовки до сприятливих пологів є звільнення від комплексу страху перед пологами, а також досягнення розслабленості та психоемоційної свободи жінки.

Формування домінанти на грудне вигодовування.

Для того, щоб жінка прийшла до рішення про необхідність грудного вигодовування, вона повинна проникнутись ідеєю дбайливого ставлення до немовляти. Використовуючи високу здатність вагітних до навіювання, доцільно звертатися до їх підвищеної чутливості по відношенню до майбутньої дитини. Апелюючи до беззахисності новонародженого, його повної залежності від матері, негативних наслідків від порушення контакту з нею, можна підвести матір до твердого рішення годувати дитину грудьми. При підготовці вагітних до грудного вигодовування найбільш дійовим виявляються не просто заклики годувати грудьми, а наголос на відчуття і переживання новонародженого і немовляти, його потребу в контакті з матір'ю. Це завдання найбільш ефективно вирішується шляхом вивчення психології новонародженого, в результаті чого жінки самі приходять до висновку, що саме грудне вигодовування найкращим чином відповідає бажанням і потребам дитини. Після пологів такі жінки виявляються готовими до багатьох несподіванок і не розгублюються при перших проблемах — вони з ними знайомі і знають, як з ними впоратись. Як правило, жінки, які пройшли таку підготовку, мають великий потенціал в якості матерів, які годують, і продовжують природне вигодовування своїх дітей не менше року. Треба І також підкреслити, що такі жінки впевнені у самостійному прийнятті такого рішення без сторонньої І допомоги.

Підготовка родичів вагітної до грудного вигодовування.

Для здійснення жінкою тривалого грудного вигодовування важливе значення має підготовка родичів до сприйняття цієї ідеї. Для того, щоб майбутній батько, бабусі і дідусі підтримували матір і не перешкоджали їй в реалізації бажання годувати грудьми, вони повинні розуміти необхідність в ньому для здоров'я дитини. Ця ідея повинна стати для них звичною, тому бажано запрошувати їх на спеціальні бесіди і заняття, ознайомити із сучасним веденням грудного вигодовування, а також з інформаційними матеріалами (пам'ятки, статті, фільми). Звичайно, потрібно наголошувати на всебічній допомозі і підтримці жінки, яка годує грудьми.